Російський експерт у сфері урбаніститки, Аркадій Гершман, поділився своєю думкою щодо принципів забудови міста на прикладі Москви.
Забудова міста - основний елемент міського розвитку. Багато хто вважає, що це пов'язано виключно з будівельним сегментом
економіки - будівництво підтягує багато інших галузей і дає непогані податки, але це лише короткострокова і мала частина
значимості забудови. Від того, як буде забудована територія, залежить все. У прямому сенсі все: міська мобільність і середовище,
розвиток малих підприємств і вуличне життя, екологія, сусідські відносини і так далі. Писати про цю тему можна з різних точок зору,
але ми поговоримо про те, як потрібно будувати, щоб нові міські райони не перетворювалися у мурашник для людей і стимулювали
розвиток району і кожного конкретного будинку.
Практично кожне місто можна розділити на центр і спальні райони. У центрі будуть перетинатись транспортні потоки, історичні,
малі або средні компактні квартальні забудови, невеликі вулиці.
Решта районів, як правило, забудовані або за часів СРСР, або вже в наш час. Тут кардинально інша картина: транспортна доступність знижується,
розташування будинків не піддається логіці - будинки відірвані від вулиці і розташовані вільно на території, багато порожнього простору.
Плюс виняткове зонування району - він або спальний, або промисловий, або науковий. Вулично-дорожня мережа погано розвинена, але переважають
широкі багатосмугові проспекти.
Де знаходиться більшість точок тяжіння, типу кав'ярень, офісів, магазинів? Де кращі вулиці і площі міста? Де тече міське життя?
Яке з двох місць ви б обрали, щоб провести вільний час? скоріше за все центр. Чому?
По-перше, вулично-дорожня мережа. Так, мова йдеться про забудову, але саме з вулиць варто починати, адже саме по ним люди
пересуваються, саме вони головний суспільний простір міста, саме на них зосереджене міське життя.
Чим ширша мережа вулиць і менші квартали - тим більше варіантів для доступності місцевості і громадського простору.
В плані доступності мова не йде тільки про автомобілі (швидше навіть не про них) - це про міську мобільність в цілому,
і в першу чергу для пішоходів, велосипедистів та громадського транспорту. Крім того потрібно розділяти поняття мережу і площу вулиць -
чим ширше вулиця (а точніше проїжджа частина, але у нас це приблизно рівнозначні речі) - тим гірше вулиця з точки зору зручності і безпеки.
Умовно, 10 односмугових вулиць і 1 десятисмугова - речі абсолютно різні, і якщо 10 вулиць будуть сприяти розвитку міста, то 1, але велика,
скоріше просто вб'є спочатку місцевість, а потім і бюджет міста.
Навколо вулиць формується забудова. В історичних районах, це в основному невеликі квартали, що добре,
адже тоді підвищується компактність району - практично всі потрібні об'єкти або в пішій, або в велосипедній доступності,
але навіть без цього підвищується транспортна доступність будинків завдяки громадському транспорту (який знову ж в пішій доступності )
і автотранспорту - перевищення перепробігу і відстані між об'єктами мінімальні:
зліва автомобільноорієнтована забудова, праворуч - пішохідна
В, старих районах вулиці невеликі, адже забудовувалися вони або в доавтомобільну еру, або на ранніх етапах її розвитку -
вулиці були в прямому сенсі для людей. У підсумку ці вулиці набагато приємніші тих, що були побудовані пізніше, але чому?
Відповідь проста - чим більше дорога, тим більше машин, чим більше машин, тим менше місця для всіх інших.
Плюс, через широку дорогу більше шуму, пилу, більше швидкості і більше небезпеки, її складніше перетнути - все разом
формує погане міське середовище для жителів, пішоходів, велосипедистів та громадського транспорту.
Саме тому невеликі вулиці, на яких можна сісти поговорити / відкрити вікно в квартирі, не відволікаючись на шум і бруд від машин,
або які можна легко перетнути там, де тобі зручно - приємніші для людей. У теперішній же час світова практика така,
що в міському середовищі не прийнято будувати вулиці більше 4 смуг (2 + 2).
По-друге, публічне та приватне, планування. Для комфортного міського середовища, а також враховуючи те, що вулиці -
це громадський простір, потрібно, щоб забудова була не в глибині вулиці, а контактувала з нею, стаючи невід'ємною її частиною
і повноцінним громадським простором. Саме тому квартальна забудова найбільш підходить для вулиць і міста.
Справа в тому, що це дозволяє чітко розмежовувати суспільний і приватний простір. Вулиця - громадська зона з городянами,
магазинами тощо, а те, що всередині кварталу - приватна територія мешканців. У кварталі не буде магазинів у дворі,
як і чужинців - навіщо їм туди заходити, якщо вулиця йде по зовнішньому периметру будинку?
Таке розмежування дозволяє зменшити нігілізм мешканців, які часто вважають, що все, що за порогом їх квартири - не їхня справа.
Зате таке ставлення поширене в мікрорайонах, коли двір ніби як частина твого будинку, але одночасно це двір для трьох інших будинків
і взагалі частково вулиця. Якщо складно зрозуміти чиє це, то і берегти і використовувати ефективно ніби як не треба. Крім того,
з точки зору управління територыэю і утримання майна, квартальна забудова дозволяє зручно ділити ділянки, а будинок, який формує контур забудови,
чітко визначає межі керуючої компанії і знижує витрати за рахунок меншої кількості порожнього простору.
Для порівняння, в разі мкр забудови, зрозуміти де чиє практично неможливо - в Москві через це свого часу понаставили дуже багато парканів -
ними намагалися позначити підвідомчість території різних організацій.
Коли уздовж вулиці фасад будинку, то легше вибудувати активні перші поверхи, що є запорукою успішного експлуатування вулиці як суспільного простору.
Це по-третє. Логіка проста - якщо точка тяжіння йде уздовж тротуару, то куди більше шансів, що в неї хтось зайде, усвідомлено або випадково,
а там де люди - там і бізнес. Плюс наявність вітрин покращує пішохідність міста, роблячи прогулянку цікавою.
Для мешканців це означає пішохідну доступність магазинів, кав'ярень, сервісів, держустанов і так далі.
За рахунок цього на вулиці з'являється життя і соціальна безпека, а у жителів менше потреб витрачати свій час на поїздки.
структура тротуару - громадського простору
зліва як не треба будувати, справа - як треба
А що у нас в мкр? Лінія будинків часто або віддалена від вулиці, або забудова взагалі десь в глибині ділянки.
Перші поверхи в принципі не пристосовані для бізнесу, тому часто для цих цілей переробляють квартири, а якщо не переробляють,
то на рівні вікон людей ходять "чужаки". Тому в наших мкр дуже мало тих же магазинів і кафе: як правило,
відкривають найнеобхідніше (аптека, продуктовий), куди люди точно підуть.
Звичайно ж, входи до будівель повинні бути на рівні землі, всі ці сходи тощо - небажання робити щось для людей.
Сніг, на який люблять всі нарікати, тут не грає взагалі ніякої ролі - подивіться на будинки,
які будували кілька століть назад - навіть там немає сходів, хоча з прибиранням все було гірше.
По-четверте, компактність - квартальна забудова дозволяє будувати компактно, з високою щільністю, але зі зручним міським середовищем.
Спочатку може здатися, що це неправильно, але це не так. За рахунок високої щільності можна домогтися компактності міста,
коли до потрібної точки не 10 кілометрів, а, умовно, 3. Ось приклад з цієї точки зору старого району Москви і нового (масштаб однаковий):
старий
новий
З точки зору управління вже йшла мова про те, що великі ділянку порожнього простору - погано, але крім того,
це ще й негативно сприймається людиною. Пустирі - мертвий простір міста, який хочеться швидше покинути.
Як і буцдинки нелюдського розміру, порожня територія тисне на людей і знищує соціальний контроль.
Щоб висока густина не перетворила район в мурашник, необхідно дотримуватися кількох умов.
Для початку, не просто так у всьому нормальному світі давно відійшли від концепції виняткового зонування
(спальний район / діловий район) - вони породжують концентровану масову маятникову міграцію всередині міста
(вранці весь район їде на роботу, ввечері назад), що в свою чергу призводить до того, що вдень спальні райони вимирають -
всі працюючі люди виїжджають з нього, а ввечері всі сидять по домівках і відпочивають. Що через це відбувається?
Вимирання території саме по собі погано - безпечно там, де багатолюдно, але це також ставить хрест на різноманітності бізнесу і сервісу,
адже для цього потрібні люди, а їх немає. В таких умовах, звичайно, можна відкрити щось, але магазин можна буде сміливо закривати
з 11 години ранку і до 5 вечора. Винятки становлять хіба що продуктові та аптеки, але для запуску вулиць як громадських просторів цього вкрай мало.
Аналогічно з діловими районами.
Саме тому забудова повинна бути змішаною, умовно, житловий будинок або квартал, а за ним офісний квартал, або торгівельний дім
і корпус університету і так далі. В цьому випадку вийде послабити маятникову міграцію, або, як мінімум, "розмазати" її по місту,
щоб вона була більш-менш рівномірною, послабити транспортну проблему, за рахунок перерозподілe транспортних сценаріїв
на користь вибору пішого або велосипедного маршруту, підтягнути економіку міста, зробити вулиці безпечнішими і зручнішими для мешканців.
Інший важливий момент - поверховість. Загальноприйнято забудовувати територію середніми житловими будинками
(приблизно до 6-7 поверхів). Ян Гейл аргументує це тим, що при такій забудові можливий візуальний контакт людини в будинку з вулицею і навпаки,
тобто будівлі не перетворюються в знеособлені залізобетонні коробки.
У малоповерхове будівництво теж йти не слід - розширення міста негативно позначається на транспорті, адже якщо місто компактне,
ти легко і швидко можеш дістатися пішки / на велосипеді / на громадському транспорті, але якщо їхати кілометрів 20-30, то вибір впаде
швидше за все на машину . Тому місто має бути щільним, а не розпливчастим. Плюс з нашим кліматом міста не потягнуть
прокладку центральних комунікацій до кожного дому, та й на дорогах можна буде розоритися.
З точки зору поверховості, квартали, в порівнянні з мкр, ще гарні тим, що одну і ту ж площу квадратних метрів
можна забезпечити меншою кількістю поверхів. Наприклад, з 1 га вийде з 16 поверхів в мкр зробити 13 в кварталах, а з 10 га - в 9 поверхів.
З естетичної точкою зору все складніше, кожному подобається своє, але точно, що не можна будувати звичні нам однотипні панельки.
Це страх і жах.
Панельне житлове будівництво дозволяє будувати швидко і дешево - адже будинок вже готовий, його треба просто зібрати,
але це породжує однотипність, яка вбиває різноманітність і міське середовище.
Весь світ цей страх вже давно не будує, відійшовши від поняття типових будинків на користь типових елементів (типу кубиків Лего),
з яких, в свою чергу, можна також швидко і недорого побудувати будинки, які будуть різними і з точки зору форми, і з точки зору функціоналу.
Іншими словами, можна будувати швидко і недорого, але потрібно йти в ногу з часом, а не будувати жах з минулого століття.
І останнє, п'яте, - квартирографія будинків. Щоб соціальна ситуація в районі та місті була спокійною і доброзичливою,
необхідно в рамках житлових будинків робити різні квартири, як для багатих, так і для соціально незахищених.
Тут приблизно так само, як і з винятковим зонуванням районів - однотипні квартири до добра не доведуть.
Тому сьогоднішні проекти будинків, що складаються тільки з однокімнатних або типу того, дуже лякають - це все швидко перетвориться в нетрі без постійних жителів.
Таким чином, можна сказати, що масова забудова повинна бути квартальної, з хорошою мережею вулиць,
розрахованою в першу чергу на пішоходів, щільною, змішаною, середньоповерховою і на різні смаки.
Додати новий коментар