Кожен другий житель Праги віддає перевагу громадському транспорту замість власного авто чи таксі. На дорогах майже немає заторів, а пересуватись містом комфортно і доступно. І що суттєво вирізняє празький транспорт: пасажир може вирахувати до хвилини, коли приїде потрібне метро чи трамвай та скільки часу займе дорога.
Яна Полянська і Іванна Трутненко на сайті Радіо Свободи розповідають, яким є громадський транспорт у чеській столиці.
Чехи бережуть тепло в міському транспорті: щоб двері відкрились – слід натиснути кнопку
Запізнитись у Празі дуже складно: громадський транспорт ходить за графіком. А звичайний додаток до мобільного телефону вкаже вам будь-який маршрут, спланувати який можна навіть сидячи в трамваї – там є безкоштовний WI-FI.
Система міського транспорту в столиці Чехії інтегрована – проїзний квиток діє на всі види транспорту. Празький пасажир платить за тривалість поїздки, а не одноразовий вхід: 30-хвилинний маршрут – 24 крони, а якщо плануєте їхати до півтори години – 36 крон (а чеська крона нині майже дорівнює гривні: 95 копійок). Такий квиток потрібно закомпостувати, і діє він для всіх видів транспорту. Оплатити його можна навіть по смс.
Легше і зручніше оформити проїзну карту Opencard: вона іменна, має фотографію власника і поповнюється немов депозит. Безлімітний проїзд упродовж місяця, у такому випадку, коштуватиме 550 крон. Враховуючи, що середня зарплатня в Празі близько 24 тисяч крон, проїзд у міському транспорті досить доступний. Ще економніший варіант – депозит на рік за 3650 крон. Окрім цього, Opencard передбачає приємні бонуси: знижки на вхід у галереї та музеї міста.
Ревізори і штрафи
Замість турнікетів у празькому метро – ревізори. Вони стежать за порядком і вибірково перевіряють квитки у пасажирів. Проїхати «зайцем» у Празі – дороге задоволення: штраф у 800 крон, якщо заплатите упродовж двох тижнів, і 1500 крон, якщо пізніше. Фактично, один раз невдало «обманувши систему», можна заплатити як за 2–3 місячних проїзних.
Ревізори працюють у всіх видах транспорту. Це переважно дужі чоловіки у спеціальній формі, в руках вони тримають спеціальний пристрій для перевірки балансу на вашому Opencard.
Йіржі працює ревізором вже кілька років і розповідає, що це не робота його мрії: багато конфліктних ситуацій та стресу. Доводиться не лише перевіряти проїзні квитки, а й слідкувати за порядком: наприклад, у метро заборонено їсти, пити та курити. Вимоги до ревізорів високі: знати принаймні одну іноземну мову, пройти фізичне і психологічне тестування, знати законодавство Чехії.
«У жодній іншій професії я не мав стільки стресу, як тут. Доводиться терпіти те, що в звичайному житті не допустив би. Наприклад, коли на вас свариться 17-річний хлопчина», – каже Йіржі.
У ревізорів є певний графік чергувань, пасажири ніколи достеменно не знають, де і коли ї можуть перевірити. Йіржі розповідає, що з практикою навчився «на око» вгадувати, хто не має квитка.
«Проблемну» людину можна відразу побачити. Це на рівні знаків, які я не можу описати, тут інтуїція потрібна. Не факт, що якщо хтось відводить погляд чи намагається вас обійти, то не має квитка. Може, просто людина спізнюється на роботу», – говорить Йіржі про психологічні прийоми в роботі.
За словами ревізора, складно визначити, хто порушує правила більше – місцеві чи туристи, адже багато іноземців не можуть відразу зорієнтуватись у празькому транспорті. Утім, Йіржі не робить між ними великої різниці і виконує обов’язки. Та й людський фактор ніхто не виключає.
«Напевно, цього не варто казати, але декого я відпускаю. Вагітну жінку не штрафував би. А от якщо звичайний пасажир не має квитка – я не буду толерантним», – говорить ревізор.
Часто пасажири реагують агресивно на такий контроль, тож сварки чи навіть сутички – не рідкість, каже Йіржі.
Транспорт їздить за графіком, все розписано до хвилини
У метро, автобусів та трамваїв у Празі є чіткий розклад руху. На кожній зупинці є табличка з графіком, із якої легко зрозуміти, через скільки хвилин приїде потрібний вам транспорт та скільки хвилин потрібно, щоб доїхати в ту чи іншу точку міста. Утім, у Празі також трапляються затримки або несподівані скасування якогось рейсу. Але на тлі загалом організованої транспортної системи це не створює хаосу. У разі довших затримок із трамваями чи метро на їхні маршрути відразу виїжджають автобуси на заміну.
Таксі в Празі порівняно дороге – від 25 крон за кілометр. Для порівняння, у Києві середня ціна за кілометр – у вісім-дев’ять разів нижча. Та навіть уночі жителі Праги мають альтернативу: коли після півночі закривається метро – окремі трамваї і автобуси продовжують їздити два-три рази на годину спеціальними нічними маршрутами.
Чехія слідкує за якістю міського транспорту, регулярно його оновлює і підтримує комфорт. Зокрема, ще у 90-х роках на дверях транспорту з’явилась спеціальна кнопка. Якщо її не чіпати – конкретні двері не відкриються. Це економить тепло і береже механізм, каже технічний директор Транспортного підприємства Праги Ян Шуровський.
Це відомство контролює роботу усіх видів транспорту в місті, саме тому система інтегровано працює. За словами Шуровського, щорічно на обслуговування міського транспорту виділяють близько 11 мільярдів крон. Частину з цих коштів витрачають на те, щоби транспортом могли безбар’єрно користуватись усі без винятку, каже Ян Шуровський.
«У 2015 році ми отримали майже мільярд крон для інфраструктури: обладнання залізниць, розширення ліній метро, додаткових ліфтів для інвалідних візків та пасажирів із дитячими візками», – розповідає він. Крім того, дедалі більше автобусів і трамваїв у Празі – з низькими підлогами й відкидними пандусами у дверях, так що люди на візках можуть самотужки заїхати всередину чи дістатися назовні.
У столиці України до комфорту та організованості транспорту залишається багато питань. Зокрема, на сайті КМДА регулярно публікуються електронні петиції: кияни просять запровадити електронний квиток для усіх видів транспорту, обладнати метро ліфтами та обладнати метрополітен туалетами.
Додати новий коментар